Cucaracha: маленька (майже) ніжна ода тарганові з Valencia

Коли переїжджаєш до Valencia, є свої обряди посвяти. Перший almuerzo. Перша horchata. Перше mañana, що означає можливо, ніколи. А ще є той, про якого тобі заздалегідь ніхто не розповідає, той, що з'являється липневого вечора, близько півночі, поки ти спокійно йдеш налити собі склянку води: твоя перша зустріч із валенсійською cucaracha. Не маленькою. Великою. Такою, наче вона качала м'язи. Ласкаво просимо. Тепер ти офіційно вдома.

Ця стаття - маленька, майже ніжна ода сусідці по квартирі, яку ніхто не запрошував. Ми трохи посміємося, але передусім скажемо тобі правду, бо зрозуміти цю комаху - це вже наполовину перестати її боятися.

Хто ця пані?

Зірка валенсійського літа, велика буро-руда, від якої ти скрикуєш як у фільмі жахів, - це майже завжди та сама: Periplaneta americana, cucaracha roja, або американський тарган. Три-чотири сантиметри, нескінченні вуса, вигляд бронетехніки і, деталь, що змінює життя, він літає. Точніше, планерує. Незграбно. Зазвичай просто на лампу, тобто на тебе. Саме тоді ти дізнаєшся, що з кухні можна вийти, перестрибнувши через стіл.

Його скромніша кузина - Blattella germanica, рудий, або німецький тарган: один-два сантиметри, бежевий, і оцей справді оселяється всередині, у теплих закутках кухні. Менш видовищний, зате впертіший.

Чому він приходить, надто влітку?

Перша хороша новина для твого его: велика руда cucaracha зазвичай не ознака того, що в тебе брудно. Ця приходить ззовні, точніше з каналізації та труб, де тепло, вогко й темно - саме її уявлення про рай. Коли температура зростає, а повітря напоюється середземноморською вологою, вона піднімається трубами, люками й пальмами (так-так, деякі живуть і в стовбурах пальм), щоб дослідити світ. А світ - це часом твоя ванна.

Отже, це сезонне й міське явище, типове для теплих міст середземноморського узбережжя. Що тепліша ніч, то вони активніші. Cucaracha - не персональне прокляття: це просто липень.

Чи це небезпечно? (заспокійлива частина)

Друга хороша новина: ні, він на тебе не нападе. Cucaracha не кусає, не агресивна, а її головна зброя - швидкість, з якою вона зникає під холодильником. Утім, будьмо точні: оскільки перед візитом до тебе вона гуляє каналізацією, то може переносити мікроби на лапках. Це привід не для паніки, а для базової гігієни: протираємо поверхні, якими вона могла пройтися, і не даємо їй надовго оселитися, надто рудій домашній різновидності.

Як зменшити візити

Не брехатимемо: Середземне море не викорінити. Але появи можна суттєво зменшити, і все впирається в одне слово - труби.

Найдієвіший і найменш відомий прийом: затикай зливи на ніч. Пробка в раковині, закритий злив у душі - і ти перекриваєш їхню улюблену автостраду. Далі класика: не лишати їжу й брудний посуд, виносити сміття ввечері, замазувати щілини навколо труб і під дверима, перевіряти вентиляційні решітки. Проти рудої cucaracha, що оселилася всередині, добре працюють гелі-принади з аптеки чи господарського магазину; у разі справжньої навали викликають службу дезінсекції. Щодо міста: знай, що комунальні служби регулярно обробляють каналізаційну мережу, надто влітку. Через це деякими ночами ти раптом бачиш одразу кількох, що тікають від обробки.

Навчитися (майже) її любити

По суті, cucaracha - частина фольклору валенсійського літа, так само як mascletà, від якої деренчать шибки, чи повні тераси о першій ночі. Це крихітна ціна за клімат, у якому вісім місяців на рік живеш надворі. Старожили скажуть тобі це з дуже місцевим знизуванням плечей: es lo que hay, отак воно є.

Тож першого разу ти, звісно, скрикнеш. Удесяте візьмеш склянку й шматок картону зі спокоєм ветерана. А одного дня, побачивши, як новоприбула в піжамі вискакує зі своєї кухні, ти всміхнешся, бо знатимеш: вона щойно теж склала вступний іспит. Ласкаво просимо до Valencia.

Редакція The Daily Valencia